На околиці нідерландського Утрехта, в церкві Святого Івана Хрестителя, вечорами звучить український гімн. Його, а також низку інших українських старовинних пісень, виконують вживу. І звучить спів так, що важко й повірити, що голоси не належать українцям.
Українські церковні й народні пісні, багатьом із яких понад століття, співають нідерландці, які зовсім не володіють українською мовою. Декотрі донедавна взагалі про Україну мало знали. Та чимало дізналися, долучившись до Утрехтського Візантійського хору, й тепер самі презентують світові українську мову, культуру й пісенні традиції.
- Чому нідерландці співають українською, не володіючи нею?
- За що полюбили українську пісню?
- І чому всесвітньо відомий хор, який невдовзі відсвяткує 75-річчя, зараз під загрозою зникнення?
Радіо Свобода розповідає про «голландських козаків» і виклики для них.
«Вони просто казали «Отче наш»
Із десяти учасників видатного голландського хору, в репертуарі якого візантійсько-словʼянський літургійний спів і українська народна музика, лише один – українець. Ще один хорист має українське коріння.
Коли вони почали співати, щось сталося з усім моїм тіломБен Ренсен
Всіх інших нічого не поєднувало з Україною, доки вони не стали частиною хору. А він – невід’ємною частиною їхнього життя й побуту.
Тепер нідерландці не просто знайомі з творами Шевченка й музикою Леонтовича, але й уміють бездоганно виконати ці композиції.
Виступають у вишиванках і шароварах, маючи в своєму «асортименті», окрім церковних, старовинні фольклорні українські пісні.
Саме тому учасників Візантійського хору прозвали «голландськими козаками».
Щось сталося з усім моїм тілом. Я мало не розплакався, чого ніколи раніше не було
«Була одна церква, в якій виступав цей хор… Коли вони почали співати, щось сталося з усім моїм тілом. Я мало не розплакався, чого ніколи раніше не було.
Подумав: що це за музика, яка змушує мене плакати, навіть коли я не розумію тексту чи того, про що вони співають? Вони просто казали «Отче наш», – розповідає про початок своєї спільної історії з Візантійським хором нідерландець Бен Ренсен.
«Я був одним із тих, хто полюбляв співати у ванній, доки знайомий не сказав, що вони шукають нових учасників для хору. Я прийшов – і залишився… Мені сподобалася музика. Але я не знав, що вона – українська», – згадує події 18-річної давнини Ерік ван Грікен, який нині очолює колектив.
Українські традиції у кількох нідерландських поколіннях
Історія ж самого хору почалася майже 75 років тому. Спершу були співи в українській семінарії в еміграції, які очолював професійний український музикознавець – оперний співак і диригент Мирослав Антонович. Він виїхав за кордон зі Львова після радянської окупації Західної України.
Ставши священниками, хористи-українці роз’їхалися з проповідями по різних країнах – співати було нікому.
Та українська літургія вже встигла завоювати прихильність нідерландців. Їхні голоси її й врятували. 1951-го року з’явився Візантійський хор.
В українців столи ломляться від їжі. І всі співають не зупиняючисьПетер Аммерлаан
«Диригент Мирослав Антонович опублікував статтю у місцевій газеті в Утрехті – запросив до хору голландців.
Мій дід був одним із перших семи співаків, що приєдналися… Пізніше це зробив і мій батько», – розповідає про сімейну традицію, що передавалася з покоління в покоління, Петер Аммерлаан. Він і сам уже впродовж тридцяти років співає у Візантійському хорі.
Нідерландець часто вдягає на репетиції батькову вишиванку, яку той придбав в Україні під час гастролей у складі хору. Петер подорожував зі своїми старшими родичами, й успадкував від них любов до України та її традицій.
«Українці дуже гостинні. Голландці скромніші в цьому плані. В українців столи ломляться від їжі. І всі співають не зупиняючись», – згадує Аммерлаан.
Візантійський хор, каже, змінив його як особистість. Опанувавши мистецтво співу, Петер навчився управляти своїм голосом, а відтак – утримувати увагу публіки.
Усі співають не зупиняючись
«Я був досить боязкою людиною… Кумедно, але тепер, коли потрібно привернути увагу у великій компанії, про це просять мене», – розповідає хорист-нідерландець.
«Коли ти у великій церкві, та ще й з невеликою групою співаків, потрібно знати, як використовувати акустику церкви… Коли міняю тональність – використовую акустику голови. Цього я навчився у Мирослава Антоновича».
Тоді «журналісти в газеті писали, що цей український диригент [Мирослав Антонович – ред.] знищить голландські голоси через манеру співу. Та сталося навпаки: голландські співаки зазвучали краще», – зауважує Аммерлаан.
Переходжу на нідерландські пісні й прощаюся з українським співом, або починаю вчити українську мову. І я почав її вчитиПетер Аммерлаан
Нідерландець зізнається, що у певний момент його бентежила відсутність глибокого розуміння, про що він співає. Довелося робити вибір, який виявився вельми простим.
«Або переходжу на нідерландські пісні й прощаюся з українським співом, або починаю вчити українську мову. І я почав її вчити…
Я витратив стільки часу та зусиль на навчання співу та розмові українською, що вивчення мови потребуватиме менше зусиль, ніж перехід на голландські пісні. До того ж мені подобається українська культура», – резюмує Петер.
«Він сказав «так»
Хормейстер Антонович витратив чимало зусиль, аби нідерландці співали українською якісно, не говорячи нею не те що з акцентом, – узагалі ніяк.
Доктор музикознавства зробив фонетичну транскрипцію латиницею кожної пісні. Розібрав їх на склади і ноти, переклав нідерландською, аби виконавці розуміли зміст і могли вкласти у свій спів відповідні емоції.
Далі – найважче завдання: поставити правильну вимову кожному, щоб звучало, як в «оригіналі».
Антоновичу, який згодом став заслуженим митцем України за популяризацію української хорової музики у світі, – це вдалося.
«Фонетична вимова в нас, гадаю, краща, ніж у деяких українців… А відчуття музики – у мене в голові», – сміється Річард ван Вліт, що нині диригує хором, як колись – його наставник Антонович.
Український музикознавець навчив співати не одне покоління ван Влітів.
Фонетична вимова в нас, гадаю, краща, ніж у деяких українцівРічард ван Вліт
«Мій батько приєднався до хору в 50-х роках. Я завжди ходив із ним на концерти чи літургію. Коли мені було 18, я слухав музику, нічого не розуміючи, але фонетично я міг співати. А в 20 приєднався до клубу й сам», – згадує нинішній диригент Візантійського хору.
Саме диригент, каже ван Вліт, вирішує, хто достойний співати в хорі. Надто – всесвітньо відомому, як Візантійський. Нідерландець і досі тішиться, що свого часу легендарний Антонович схвалив його кандидатуру.
«Він сідає за фортепіано, хоче щось почути – і каже «так» чи «ні». І він сказав «так»! Але гадаю, виключно тому, що мій батько був членом хору впродовж 30 років», – скромно відгукується нинішній диригент про власні вокальні здібності. – Тоді я приєднався до хору – це було ще 1980-го. Потім я співав по всьому світу».
Гастролі Україною й світом. Відгук Папи Римського
За майже 75 років існування Візантійського хору його спів слухали не лише в Нідерландах, а і по всьому світу. Колектив гастролював у США, Канаді, по всій Європі.
Завдяки нідерландцям, українські старовинні пісні звучали у Вестмінстерському абатстві в Лондоні, соборі Паризької Богоматері, двічі – в базиліці Святого Петра у Ватикані.
«Всі народи співають славу Господу Богу. Одні народи співають радісно, а інші зажурено. Український народ співає із сумом, бо його церкву руйнують. Однак, як Христос помер і воскрес, так і [українська] церква торжествуватиме!» – сказав, послухавши виступ хору в 1959 році, Папа Іван ХХІІІ.
Деякі люди були здивовані – вони заговорили до нас українськоюЕрік ван Грікен
Та найбільше хористи хвилювалися щодо концертних турів Україною – їх було три за історію колективу. Дуже хотіли, щоб їхня українська пісня вразила самих українців, і тішилися, коли мимоволі почули від носіїв мови й культури найліпший комплімент.
«Деякі люди були здивовані – вони заговорили до нас українською, а я її не розумію. Дехто з нас трохи розуміє, але не я. Я лише бачив [у текстах пісень] мову ваших бабусь і дідусів – на цьому все.
Мені сподобалася ваша країна! Там смачна їжа. І люди там більше взаємодіють соціально, ніж у нас у Нідерландах. Тут більш розділено», – пригадує поїздку очільник видатного хору Ерік ван Грікен.
«Я раптово відчув себе так, наче я вдома», – ділиться враженнями від поїздки до України Роман Антонович, що нині співає в хорі батька.
Я раптово відчув себе [в Україні] так, наче я вдомаРоман Антонович
«Прекрасним було те, що під час кожної моєї подорожі до України вона ставала кращою й красивішою. Тепер майже все зруйновано. Це жахливо. Але так – це другий дім для мене», - каже Антонович-молодший, що народився і все життя прожив у Нідерландах.
Хор втрачає учасників. Але не популярність?
Смерть Мирослава Антоновича 2006-го вдарила і по його хору: колектив, як каже нинішній диригент Річард ван Вліт, втратив свою «душу». І заразом – «розгубив» багатьох учасників. Ван Вліт був серед тих, хто з цієї причини пішов. Але згодом повернувся.
«Гадаю, я надихаю людей», – каже диригент, називаючи себе «руками» хору. Ці руки й багато інших, додає, зараз – у пошуках нових учасників, лави яких помітно поріділи під час пандемії.
«Ми не могли репетирувати під час ковіду, і люди втратили інтерес… А їхні голоси через старість стали менш якісними. До пандемії нас було 25, а після неї лишилося 15», – каже Петер Аммерлаан.
У якийсь момент хор лишився й без жодного носія мови – 2023-го з нього пішла диригентка-українка. Єдиним, кому українська не була чужою, хоч і не рідною, став Антонович-молодший.
Багато пісень про дівчат, хлопців, ферми, прекрасні ліси, тому це дуже легкоРоман Антонович
Роман народився і все життя прожив у Нідерландах, однак спілкується українською й читає кирилицею завдяки батькові, що беріг українські традиції на роботі й удома. А тепер син, співаючи в хорі, береже справу відомого музикознавця й допомагає іншим зберегти її.
«Я трохи вивчив українську, можу читати нею, можу перекладати для інших хористів і стежити за правильністю фонетики й вимови в піснях. Але також у нас багато записів, де це можна почути…
Багато пісень про дівчат, хлопців, ферми, прекрасні ліси, тому це дуже легко. Сама мелодія говорить, про що співати», – пояснює Роман Антонович, яким саме чином хор зберігав свою місію без жодного україномовного учасника.
Українці в лавах Візантійського колективу очікувано з’явилися, коли спалахнула повномасштабна війна Росії проти України і мільйони втекли за кордон. Однак до хору приєднався лише один носій української мови.
«Якось в серці все перевертається, коли я співаю чи «Думи мої» Тараса Шевченка, чи гімн співаємо, чи ще якісь церковні пісні – дуже-дуже приємно, що от голландці підтримують цю традицію співати українські пісні...
Приємно вчитися співати українських пісень у голландцівВолодимир Карман
Приємно вчитися співати українських пісень у голландців», – каже Володимир Карман.
Чоловік виїхав із Тернополя за кілька тижнів до вторгнення – і відтоді так і живе з родиною в Утрехті. Журиться, що на весь хор, що популяризує у світі українську пісню, він – єдиний українець.
«Багато українців мають таку пасивну позицію. І це якось так… не дуже приємно. Хотілося би, щоб якось більше ми полюбили наше. Цінували те, що наше тут цінується», – зауважує Карман.
Візантійський хор планує нові гастролі Європою. До України, доки триває війна, не збирається. Хористи кажуть, що їхні родини – проти. Надто небезпечно.
Щойно в Україні запанує мир, колектив знову дозволить оцінити свою творчість носіям мови, культури й традицій, що нині зі зброєю в руках борються за їхнє збереження.
Це обов’язково станеться, якщо хор зможе зберегти себе. Диригент скаржиться на молодь, яка не хоче співати.
«Музика застара, не розуміють, навіщо співати… Справ забагато. Гадаю, ми останні з могікан. Але ми відчайдушно намагаємося знайти новобранців. У нас дуже весела компанія – між собою. Та я мрію диригувати хором з тридцяти-сорока чоловіків. Так було, коли на цьому місці стояв Доктор Антонович. Це моє найзаповітніше бажання. Однак, чесно кажучи, не вірю, що ці часи повернуться», – резюмує Річард ван Вліт.
Форум